КОРИСНА, ЦІКАВА ТА АКТУАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ

З метою підвищення рівня знань щодо проблем, пов'язаних з насильством та обговорення питань щодо сутності та особливостей явища домашнього насильства та жорстокого поводження з дітьми, педпрацівники нашого закладу спільно з практичним психологом Лесів А. А. взяли участь у картковій ігровій методиці "Коло безпеки".

Освітнє середовище та безпека дітей он-лайн

Коли щось загрожує життєвості, безпеці, особливо наших дітей – природно панікувати. Природно відчувати жах, безпорадність, дізнаючись інформацію про трагедії. Але під час паніки люди точно обирають не конструктивні дії. Люди надзвичайно суб’єктивні.

Власне, як спробувати уберегти дітей від страшних виборів?

1.Синдром Вертера. Чим докладніше, активніше, “більш насиченою” буде подаватися інформація про трагедії в ЗМІ – тим більше буде провокуватися подібна поведінка. Причому, саме в тій віковій категорії, саме в того типу, який описують у новинах. Не можна робити інформацію про ризик, самогубства “смачною”.

2.Якщо прямо зараз сталася критична ситуація – говорити про неї з дітьми має не “зовнішній експерт”, а ті, хто дітям близькі, ті, кому вони довіряють. Ті, хто можуть розділити їхні почуття. Їм важливо відреагувати – на страх, провину, злість. Можна почати розмову з того, що ви дізналися страшну інформацію і що ви відчуваєте…

3.Заборонити соцмережі, гаджети в освітніх закладах.Разом з тим потрібно знайти відповідну альтернативу в реальному світі по відношенню до віртуального (спорт, хоббі, молодіжні організації)

4.Чіткі межі та загальнозобов’язуючі правила користування інформаційно комунікаційними технологіями (школа для навчання, дім для сімейно-побутового спілкування, перебування у віртуальних соціальних групах у вільний від роботи та навчання час).

Що важливо пам’ятати про підлітків?

• Крім агресії, ейфорії, тривоги, підлітковому віку властивий стан “емоційного обнулення”. Нудьги. Порожнечі. У здоровому стані ця нудьга змушує шукати діяльність, у якій вони би відчували реалізацію. Але в підлітків часто за нею йде прояв румінації (нав’язливих думок): незадоволеності, злості, болючої туги. Цього стану болісної туги діти намагаються уникнути, вибираючи дивні і страшні дії. Для нас маркер того, що важливо терміново включатися, – шрамування. Біль фізичний затуляє біль емоційний. Витримати фізичний біль може бути легше, ніж душевний.
• Підлітковий вік це час суб’єктивного переживання тотальної самотності, крихкості внутрішніх опор і невпевненості в зовнішніх. Дитина, яка дорослішає, не може спертися на внутрішню територію (і все, що її стосується,включно з батьками) – саме там відбуваються глобальні зміни на всіх рівнях. Вона шукає опори, схвалення, визнання “зовнішньої”. Саме тому їм так важливо крикнути у світ:“А Я..”(у соц. мережах). Але частіше вдається:“А в мене…”. Вийшовши з підліткового віку в здоровому стані вони прийдуть до сили індивідуальності.
• Запитання підліткового віку: “хто я?”, “що я можу?”, “на що можу вплинути?”, “як далеко поширюється моя влада?”, “що я можу витримати?”.

Як можна в усьому цьому допомогти?

– Підліткам складно дочекатися результатів (на це просто може не вистачати “потужності”, і це особливість цього покоління). Їм важливі “швидкі проЕкти”: кулінарія, проЕктні табори, обмежені в часі проЕкти, “тренінги вихідного дня”;

– Підліткам важлива близькість. Безпечне коло спілкування – настільні ігри, наукові гуртки, рукоділля, будь-які майстер-класи, хобі, творчість, навчальні проЕкти, курси програмування, шашки-шахмати, фото-майстерні. Це прирівнюється до психотерапії;

– якщо вдасться залучити їх до музики – хоч барабани, укулеле – це вплив на “внутрішню ритмізацію”, це “кондиціонер” для їхньої розпеченої лімбічної системи. Є таке правило: школи, у яких єхор і театр, – у меншій зоні ризику щодо булінгу, суїциду чи інших асоціальних явищ;

– відчуття важливості необхідне в цьому віці: важливості свого внеску в спільноту (школи, класу, району), волонтерство, тьюторство, соціальні проЕкти. Навіть діти 4 класу можуть проводити майстер-класи в першокласників (потрібно тільки продумати, як цього досягати в умовах карантину);

– привчання до рефлексії – написання есе, літературні гуртки, читання;

– медитації, візуалізації: усе це – гальмівна система під час збудження. Ці практики допомагають “вижити в пустелі”;

– здорова критичність – будь-які логічні ігри, “Що? Де? Коли?”, проЕкти з розвінчанням міфів, експерименти, ігри в мафію, знову-таки – шахи-шашки;

– в арттерапії в роботі з підлітками використовуємо тему лабіринту: проходження лабіринтів-квестів, малювання лабіринтів. Привчаємо до відчуття, що вихід є. Логічний. Безпечний. Ужиття.

Завдання підлітків – перейти на “своє внутрішнє харчування”. Для цього потрібно відокремитися від “харчування маминого”. У всіх сенсах. Від харчування емоційного, від залежності від найбільш значущої фігури (часто це проявляється буквально – у відмові їсти ту їжу, яка прийнята в сім’ї, готується мамою, знецінення мами і її ролі). Якщо дитина заявила, що буде вегетаріанцем/-кою – попросіть навчити вас нових страв (і компенсуйте те, що вважаєте важливим, вітамінами).

Пам’ятаємо, що на рівні фізіології відбуваються величезні зміни, які залишають відчуття перевантаження і стан “це неможливо контролювати”. Гормональні перебудови, зростання стоп, зміна зросту, усіх обсягів, зміна режиму сну. Відповідальність за будь-які невдачі дитина переносить на тілесність.

Процеси, що відбуваються в мозку: префронтальна кора (що відповідає за раціональну поведінку, контроль, критичність, аналіз, оцінювання ризиків) і лімбічна система (що відповідає за переживання, формування емоцій) у підлітковому віці абсолютно не дружать. Через гіперактивність лімбічної системи й неможливість гальмування (через незрілість префронтальної кори й недостатність зв’язків) дитина моментально спалахує в разі будь-якої (уявної) небезпеки. Саме лімбічна система жадає ризику. А префронтальній корі не вистачає сили її зупинити.

Що робити батькам?

Важливо дати можливість підлітку «випустити пар» (раптом – вони захочуть займатися спортом, можуть допомогти батут, “лазерні бої”, будь-які псевдо-агресивні ігри).

У позитивній психотерапії є красива модель балансу або “ромб балансу”. Уявіть ромб, у вершинах якого стоять найважливіші теми життя:

• фізіологія (здоров’я, харчування, спорт, гігієна, сон…);
• контакти (спілкування, близькість, сім’я, друзі…);
• реалізація (діяльність, навчання, робота…);
• цілі (фантазії, творчість, майбутнє, мрії, цінності).

В ідеальній системі всі сторони ромба мають бути рівнозначними, але в реальному – якийсь кут може бути “відтягнутим”, перевантаженим, деформуючи всю структуру. І важливо не зменшити кут, який “виділяється”, а продумати, як збільшити інші. Це стосується й дітей, і дорослих.

Хай наша любов буде для дітей очевидною. А нам вистачить сил і мудрості дати їм опору в їхньому дорослішанні. Хай нам буде за нихспокійно.

Телефон довіри
Безоплатна правова допомога
Анкета на виявлення проявів насильства у нашому закладі

Як зупинити булінг: поради для батьків